Крюківщинська Сільська Рада
Місія: бути взірцем у розвитку і взаєминах мешканців, ставленні
до довкілля, збереження духовних і культурних цінностей.

08136, Київська обл., Києво-Святошинський р-н
с. Крюківщина, вул. Балукова, 10

(04598) 5-09-85 239-06-8944

ЧЕМПІОНКА СВІТУ НАТАЛІЯ МИТРЮК: "У КРЮКІВЩИНІ МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ВСЕ"

13/04/2017

Журналіст нашого видання отримав унікальну можливість поспілкуватися з видатною українською спортсменкою, чудовою жінкою Наталією Митрюк. Гандболістка, Заслужений майстер спорту СРСР, бронзова призерка Олімпіади-1988, чемпіонка світу 1982 і 1986 років, п'ятиразова переможниця Кубка європейських чемпіонів (1983, 1985-1988 рр). Виступала в національних чемпіонатах СРСР, Югославії, України, Італії.  У 2007 році, у віці 47 років, коли здавалося б спортивну кар'єру завершують, вона стала чемпіонкою та найкращим воротарем США.

- Наталіє Іванівно, як починався Ваш шлях у гандболі?
- Народилася я у мальовничому місті Хуст. Виступала за збірну школи з гандболу, а перша перемога була у складі збірної району, коли ми виграли чемпіонат Закарпаття. Мене запримітили й запросили у команду майстрів - рік виступала за "Бактянку" з Берегово. А після однієї з ігор "Спартака" з "Бактянкою" на терені містечка Берегово, де імениті спартаківки не могли з традиційною легкістю забити гол в ворота супротивниць, мене запросили до спортивного інтернату. Це запрошення стало перепусткою до складу "Спартака"  та збірної країни. Так я опинилася в Києві. У республіканський спортінтернат переїхала у 1976 році, тоді і відбулася зустріч, мабуть, з найвидатнішим гандбольним тренером ХХ століття Ігорем Турчиним.  
За основу гандбольної команди "Спартак" виступала 11 років - з 1977 по 1988 р. У цей період навчалася на факультеті журналістики університету ім. Т. Г. Шевченка.
Це був найбільший злет українського, радянського гандболу, жодна команда на пострадянському просторі, напевно, не повторить досягнень великого тренера і його команди - київського "Спартака", збірної СРСР, яку він теж тренував. Постійно були в роз'їздах, на змаганнях. Було складно, але ми тривалий час утримували лідерські позиції, звання кращих - і це надихало трудитися, йти до нових перемог.
- Як цей тріумфальний досвід вплинув на спортивну кар'єру?
- Ти не можеш зупинитися, піти зі спорту, якщо - на п'єдесталі, від успіху ніхто не може відійти. Наша команда тривалий час була першою. А в цьому статусі навіть якщо хочеш зійти, тебе повертають назад.
Кілька років виступала за белградський клуб "Раднічкі", потім повернулася в "Спартак", за який грала з 1993 р. по 1997 р. Після завершення навчання кілька років грала в Італії, США.
- З огляду на Вашу вищу освіту, Ви вирішили все-таки піти зі спорту, кардинально змінити своє життя?
- Намагалася знайти себе в різноманітних сферах діяльності, але тренером бути не хотіла - велика відповідальність. У спорті завжди винні двоє - тренер та воротар (сміється).
Писала матеріали для "Спортивної газети". З 2003 працювала в найбільшій російськомовній газеті Чикаго "Новый свет".  Проте за океаном, в еміграції, складно - мала три роботи, щоб забезпечити гідне життя.
Нині мешкаю у Києві, але вже зовсім скоро переїду до Крюківщини, тут мені все подобається, гарне село й столиця зовсім поруч. Зараз доводжу до ладу будиночок. Чекаю приїзду з Італії мами  Неллі Михайлівни та рідких відвідин дочки Тетяни.
Намагаюся дослідити свій родовід, власну гілку від батька дійшла до 1800 року.  Збираю марки.
- У Вас постійно був щільний робочий графік. Як вдавалося поєднувати роботу із особистим життям?
- Життя жінки, особливо спортсменки, вимагає величезної самовіддачі, постійно жертвувати сім'єю. Хоча це стосується не лише спортсменок, а всіх жінок в Україні. Ми завжди рвемося вперед, завжди рішучі, сильні. Потім це відображається на особистому житті. За плечима в мене два шлюби, і я зрозуміла, що моя роль як жінки, як матері була незначною, я завжди хотіла бути на крок попереду, бралася за все сама. Та й вдома я була 2 рази на рік, вихованням доньки Тані (26 років, мешкає в США, навчається на помічника адвоката) займалися сестра та бабуся. Тому жалкую, дивлячись на своїх племінників, що доньці не додала материнської турботи сповна. Поки від доньки онуків не дочекатися, тому виховую її пса (сміється).
- І на завершення нашої розмови, щоб Ви побажали читачам газети "Новини Крюківщини"?
- Дивлюсь на свою маму, її цікавить все. Поки не згасає вогонь в очах, жага до життя, до того часу не станеться нічого поганого, в людині завжди має бути ціль. Досягаєш одну, ставиш перед собою іншу. Я бажаю всім читачам газети мати цю жагу в очах, ніколи не потрібно зупинятися, долайте нові вершини, розвивайтеся, хай наснага не залишає вас.

Розмову вела Альона Ткаченко

Все новости